Заступник командира 3-ї окремої штурмової бригади Максим Жорін 30 січня дав інтерв’ю медіа зі вкраденою назвою “Межа”. Сам Жорін не мусить знати подробиці життя медійної спільноти, проте люди, які радили йому піти на такий крок, мали б попередити: власник так званої “Межі”, Петро Терентьєв, – в минулому був “шісткою” російського агента Павла Рубцова, більш відомого як Пабло Гонсалес. Саме Петро Терентьєв є тією людиною, яка, за словами журналіста The Guardian Шона Вокера, ввела російського шпигуна до української медіа-спільноти.
Про це повідомляє видання from-ua.org.
Хто такий Пабло Гонсалес?
1 серпня 2024 року відбувся найбільший в сучасній історії обмін між РФ та країнами Заходу. Росія передала 16 політв’язнів, серед них журналіст Wall Street Journal Еван Гершкович, та американський морський піхотинець Пол Вілан, а також журналістка Татаро-башкирської служби Радіо Свобода Алсу Курмашева.
Серед тих, кого Захід передав Росії – російський кілер Вадим Красіков, подружжя шпигунів Артем та Ганна Дульцеві, яких засудили у Словенії та їхні колеги. Серед цих “кращих з кращих” був також агент ГРУ МО РФ Павло Рубцов, більш відомий під псевдонімом іспанського журналіста Пабло Гонсалеса. Наскільки усі ці персонажі важливі для Росії? Їх усіх особисто зустрічав Володимир Путін, обіймав і згодом нагородив за відданість державі.
Іншими словами, Гонсалес – не просто один з багатьох агентів Росії. Він був частиною ретельно вибудованої мережі впливу, яка розпочалася ще під час Революції Гідності. Гонсалес і його підручний, Петро Терентьєв, спільно працювали на російські спецслужби, діючи під прикриттям журналістської діяльності.
Ось, до прикладу, Гонсалес сфотографував Терентьєва під час їх спільного візиту у вже окупований РФ Крим саме під час анексії, та розмістив у себе на сторінці – це точно не те, що ви зазвичай робите з геть чужими людьми, з якими випадково перетнулися у робочих питаннях.
СБУ ще до повномасштабного вторгнення виявила та видворила Гонсалеса з України. А в лютому 2022 року того затримала польська контррозвідка на кордоні з Україною, звинувативши у шпигунстві. В процесі слідства польські спецслужби з’ясували, що Гонсалес діяв не один. На його цифрових носіях знайшли компрометуючі матеріали, зокрема листування з Терентьєвим – колишнім співвласником видання “Букви”, а нині засновником гібридного ресурсу “Межа”. З’ясувалося, що Терентьєв не просто був у дружніх відносинах із Гонсалесом, а працював під його безпосереднім керівництвом від ГРУ МО РФ.
У рамках міжнародного розслідування український суд дозволив обшуки у Терентьєва. Згідно з інформацією слідства, їхній тандем діяв роками: від Майдану і до війни. Вони разом розробляли легенди, створювали проросійські наративи, а Терентьєв заводив Гонсалеса в українську журналістську тусовку, прикриваючи його шпигунську діяльність. В обмін на дрібні суми, подорожі та доступ до “глибшого кола”, Терентьєв виконував завдання гру, поширював пропаганду та передавав інформацію.
Джерела стверджують, що Гонсалес і Терентьєв знайшли спільну мову завдяки своїм українофобським поглядам.
Ця парочка не обмежувалася лише “медійною роботою”. У 2014 вони разом їздили до Криму та Донецька, звідки передавали дані для окупантів. За легендою, сепаратисти “брали їх у полон”, хоча це було лише зручним прикриттям від незручних запитань. Пізніше Гонсалес привіз Терентьєва до Москви – вже на справжнє знайомство з кураторами в ГРУ. Відрядження фінансувалося безпосередньо російськими спецслужбами.
Доки за роботу на російські спецслужби Гонсалес купається в любові Кремля, Терентьєв потрапив до бази Миротворця.
Чим займався Терентьєв після Гонсалеса?
Після пригод із Гонсалесом Терентьєв певний час зник із публічного простору. Разом із колишньою дружиною Катериною Рошук він створив видання “Букви”, через яке намагався просувати ліворадикальну повістку. В липні 2023 року, команда видання «Букви» на чолі з Катериною Рошук припинила співпрацю з Терентьєвим.
Причиною стала демонстрація Терентьєвим проросійських поглядів, втручання в редакційну політику та цензура, зокрема щодо бійців 3-ї штурмової бригади (сформовану на базі підрозділів, створених людьми, які стояли біля витоків азовського руху) та безпосередньо “Азову” – Терентьєв називав азовців нацистами.
Коли команда пішла, Терентьєв почав створювати “двійники” «Букв” у соцмережах, а потім заснував видання “Межа”, взявши назву видання про технології, створеного Тарасом Міщенком у 2021 році.
За півтора року існування «Межа» Терентьєва не відзначилась нічим, окрім постійних кадрових змін. А на початку грудня в мережі з’явилося відео, на якому медійник Петро Терентьєв, перебуваючи під впливом наркотиків, викрав ноутбук у лікаря та намагався посеред Києва продати його народному депутату. За словами близьких до Терентьєва та його співмешканки людей, це сталося під час візиту до психіатра після передозування наркотиками. Терентьєв ударив свою співмешканку Олександру Кужель, штовхнув свого батька (внаслідок чого той отримав перелом шийного хребця) і викрав ноутбук із базою даних пацієнтів.
Очевидці стверджують, що він, з розбитим і закривавленим обличчям, бігав із краденим ноутбуком в одному зі столичних кафе, поводився неадекватно і навіть намагався продати ноутбук народному депутату від партії “Слуга народу” Жану Беленюку. Після цього інциденту Терентьєв опинився в психіатричній лікарні.
Того ж дня, після оприлюднення відео, він заявив, що його проросійська діяльність була роботою на Міністерство оборони. Вочевидь настільки таємною, що про неї не знали ні в самому Міноборони, ні в підпорядкованому ГУР, ні в Генштабі, ні в СБУ.
Зараз “Межа” має цілу низку судових позовів щодо захисту честі та гідності, а також кримінальні провадження, розпочаті через переслідування людей, які стали жертвами спроб Тереньєва стати медіакіллером.
Попри все це, Терентьєв намагається інтегруватися в середовище правих, а особливо – медійних військових, сподіваючись, що вони забули чи не знають про його ліві погляди та проросійське минуле. Однак навіть у цьому контексті він використовує суперечливі тези, які перегукуються з кремлівською пропагандою.
У тому ж інтерв’ю Максима Жоріна, яке було згадане на початку, Терентьєв підсвітив найбільш спірні тези, хоча 95% сказаного Жоріним було безумовно проукраїнським. Проте Терентьєв подає читачам лише вигідний йому фрагмент, спотворюючи загальний сенс сказаного.
Під проукраїнською обгорткою Терентьєв продовжує працювати на ворога, використовуючи для цього українських захисників. Тих, на кого ще кілька років тому власник видання з вкраденою назвою «Межа» направляв усі ресурси, аби дискредитувати. Це ницо, але не дивно, адже подібні прийоми є класикою російських гібридних заходів: створювати ілюзію довіри, використовувати заслужену репутацію інших, аби просувати вигідні Росії меседжі
