У четвер президент України Володимир Зеленський прибув до Стамбула для участі у переговорах, які мають на меті пошук шляхів завершення війни. Однак, як зазначає The Telegraph, схоже, що президент Росії Володимир Путін особисто за стіл переговорів не сяде. Ця ситуація розгортає нову фазу дипломатичного балансування на межі конфлікту, де надії на прорив стикаються з жорсткою позицією Кремля, повідомляє Zrada.Live.
Після інтенсивної дипломатії останніх днів, включаючи візит до Києва європейських лідерів, Росія нарешті озвучила свою пропозицію. Проте, замість прийняття вимог Європи щодо негайного 30-денного припинення вогню та посилення санкцій, Путін запропонував прямі переговори в Туреччині, але без припинення бойових дій.
У європейських столицях існують певні надії на дипломатичне вирішення конфлікту, але, як підкреслюють аналітики, російська пропозиція є скоріше маневром, аніж поступкою. Ця ситуація нагадує позиції сторін на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, коли Росія також пропонувала переговори в Туреччині, вимагаючи фактично капітуляції України на основі так званого “Стамбульського комюніке”.
Згідно з тим документом, Україна мала б прийняти постійний нейтралітет, відмовитися від прагнень до членства в НАТО та суттєво скоротити чисельність своїх збройних сил. В обмін пропонувалися гарантії безпеки від постійних членів Ради Безпеки ООН. Проте, зважаючи на досвід Будапештського меморандуму 1994 року, який не забезпечив Україні територіальну цілісність після відмови від ядерної зброї, Київ тоді відхилив ці умови.
Чому Путін уникає особистої зустрічі із Зеленським?
Відсутність Володимира Путіна на переговорах в Стамбулі, де присутній Володимир Зеленський, викликає низку запитань. Аналітики та оглядачі сходяться на думці, що така позиція Кремля має кілька ключових причин:
- Уникнення створення враження рівності: Особиста зустріч на найвищому рівні автоматично надала б Володимиру Зеленському статус рівного партнера по переговорах. Це суперечить наративу російської пропаганди, яка намагається зобразити українського президента як “нелегітимного” або “маріонетку”. Путін, ймовірно, не бажає легітимізувати Зеленського в очах внутрішньої та міжнародної аудиторії шляхом прямого діалогу.
- Небажання вести ґрунтовні переговори: Прямі переговори між лідерами зазвичай передбачають обговорення складних питань та пошук компромісів. Путін, вважаючи, що має перевагу на полі бою, не зацікавлений у справжніх переговорах, які могли б призвести до значних поступок з російського боку. Його мета, схоже, полягає у диктуванні умов капітуляції.
- Збереження можливості маневру: Відправляючи на переговори своїх представників, Путін зберігає за собою можливість відмежуватися від їхніх заяв або рішень, якщо хід переговорів піде у небажаному для нього руслі. Особиста участь накладає більшу відповідальність.
- Продовження тиску: Відсутність Путіна також може бути елементом тиску на Україну та її західних партнерів, демонструючи нібито “незначущість” української сторони та небажання йти на поступки.
Чому Росія не готова скласти зброю?
Позиція Росії щодо продовження бойових дій під час переговорів є чітким сигналом про її наміри. Кремлівські посадовці, зокрема Юрій Ушаков, відкрито заявляють, що основою нових переговорів має стати відхилене раніше “Стамбульське комюніке”, яке до того ж має “враховувати реальну ситуацію” на полі бою. Це свідчить про:
- Розрахунок на військову перевагу: Росія вірить, що має ініціативу на фронті та може досягти своїх цілей військовим шляхом. Припинення вогню на даному етапі, з точки зору Кремля, лише заморозить поточну лінію фронту і не дозволить реалізувати територіальні претензії.
- Намір диктувати умови капітуляції: Москва, пропонуючи переговори без припинення вогню, фактично запрошує Україну обговорювати умови своєї капітуляції. “Врахування реальної ситуації” означає, що Росія вимагатиме закріплення за собою окупованих територій.
- Відсутність реального бажання миру на умовах компромісу: Кремль не демонструє готовності до справжнього діалогу, спрямованого на пошук взаємоприйнятних рішень. Переговори розглядаються як інструмент легітимації територіальних завоювань та примусу України до невигідних поступок.
- Вплив внутрішніх факторів: Припинення війни без досягнення заявлених “цілей” може бути сприйнято всередині Росії як слабкість, що може мати негативні наслідки для режиму Путіна.
Незважаючи на серйозні розбіжності, згода Володимира Зеленського на переговори в Стамбулі є стратегічним кроком. Він, як і на початку повномасштабного вторгнення, демонструє відкритість до діалогу, тим самим показуючи світові, що саме Росія є перешкодою на шляху до миру, відмовляючись від припинення вогню та висуваючи ультимативні вимоги.
Ситуація ускладнюється позицією деяких західних партнерів. В той час як європейські лідери, такі як Еммануель Макрон та Фрідріх Мерц, наполягають на необхідності припинення вогню як попередньої умови для переговорів (“Зброя має спочатку замовкнути”), президент США Дональд Трамп, схоже, схиляється до негайного початку переговорів без такої умови, закликаючи до цього українську сторону. Цей розкол у позиціях Заходу також впливає на перебіг дипломатичної гри.
Наразі незрозуміло, чи зможуть переговори в Стамбулі призвести до відчутних результатів. Відсутність Путіна за столом переговорів та його наполегливість на умовах, що нагадують вимоги 2022 року, свідчать про те, що Росія поки не готова до справжнього мирного врегулювання, а продовжує гру, де головна ставка робиться на досягнення цілей військовим шляхом.
Нагадаємо, раніше стало відомо, хто може посадити Росію за стіл переговорів.
