Крим має перестати бути безпечним тилом Росії

Україна працює над ізоляцією окупованого Криму, б’ючи по залізничних і автомобільних маршрутах, які підтримують російську присутність: ідеться не про окремі пошкодження, а про спробу позбавити півострів функції стійкої тилової бази. Росія використовує захоплені території по-різному – одні стають політичними важелями, інші місцем розміщення військ, а Крим поєднує обидві ролі. Карабах показав результат демонтажу такої опори: Москва втратила змогу тиснути, а контингент пішов.

Про це пише Телеграф.

Москва збирала такі точки опори на пострадянському просторі з початку 90-х: Придністров’я – з 1992 року, Абхазія та Південна Осетія – після війни 2008-го, Крим та частина Донбасу – з 2014-го, Карабах – з 1991-го, де після Другої карабаської війни російську присутність закріпили “миротворці”. Схема скрізь одна: затяжний конфлікт, який Росія розпалює та використовує, лояльні до Кремля функціонери на місцях, власний військовий контингент як страховка. За тридцять із лишком років ця система дала збій лише раз – у вересні 2023 року, коли Азербайджан за добу повернув собі Карабах, позбавивши Москву її плацдарму.

У Карабаху Росія відвела собі роль незамінного арбітра, і досі вона здавалася незламною. Тристороння угода листопада 2020 року надавала Кремлю право тримати в регіоні до двох тисяч військових, а ключові пости у невизнаній “НКР” обіймали люди, які безпосередньо пов’язані з Москвою. У 2022-му її “держміністром” став “гаманець Путіна” Рубен Варданян – мільярдер, який раніше очолював “Трійку Діалог”, через яку, за розслідуванням OCCRP, роками йшли непублічні платежі близьким до Кремля фігурам. Призначення читалося однозначно: Москва не йде, а укорінюється.

Розв’язка настала швидко. 19–20 вересня 2023 року азербайджанська армія за добу зламала сепаратистську оборону, “НКР” оголосила про саморозпуск, а її керівництво разом із Варданяном опинилося у бакинському СІЗО. Російські миротворці не втрутилися і в червні 2024 року достроково пішли. Росія настільки ослабла і втратила важелі впливу, що навіть Єреван, давній союзник Москви, почав зближення з ЄС.

Українські удари по кримській логістиці не є самоціллю – це частина ширшої стратегії, спрямованої на зміну значення півострова для Росії. Якщо Крим перестане забезпечувати операції на півдні та вимагатиме дедалі більше ресурсів на власний захист, він утратить цінність як плацдарм. Україна прагне створити умови, за яких російський контроль стане нестійким, а повернення території – реальнішим.