На сайті американського Інституту вивчення війни (ISW) 6 серпня з’явилася інформація про те, що Кремль формує бойові підрозділи з українських військовополонених.
У звіті йдеться, зокрема, про створення першої так званої “української добровольчої бригади спецпризначення”.
Аналітики ISW наголошують, що використання військовополонених у бойових підрозділах є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права. Третя Женевська конвенція встановлює правила поводження з військовополоненими та забороняє їх примусове залучення до військової діяльності держави, яка їх захопила.
Після появи звіту інформацію почали активно передруковувати українські медіа, подаючи її як актуальне повідомлення про нову російську практику.
Однак сама історія значно старша за нинішній звіт ISW.
Ще у листопаді 2025 року у програмі на YouTube-каналі “Голос Криму” я разом із військовим експертом, полковником ЗСУ Владиславом Селезньовим детально розбирав створення російськими спецслужбами так званих “українських батальйонів”. Йшлося не лише про сам факт їх існування, а й про механізм формування, можливий особовий склад, завдання цих підрозділів та їхню роль у російських інформаційно-психологічних операціях.
Чотири “українські батальйони” замість одного.
На той момент росіяни сформували не один, а одразу чотири підрозділи, які підконтрольні ГУ ГШ ЗС РФ. Йшлося про “батальйон імені Богдана Хмельницького”, “батальйон імені Максима Кривоноса”, “загін імені Мартина Пушкаря” та “загін імені Олександра Матросова”.
Сама назва “батальйон”, за задумом російських спеціальних служб, мала створювати враження значної військової сили. Однак реальна чисельність цих формувань, за даними ГУР МОУ, була неспівмірною з їхньою назвою.
Українська сторона на той момент мала інформацію про 62 контракти українських військовополонених із міністерством оборони країни-окупанта щодо участі у війні проти України у складі таких формувань.
Тобто йшлося не про тисячі українців, яких російська пропаганда могла б представити як масштабний колаборацію, а про кілька десятків встановлених осіб. Ці цифри суттєво відрізнялися від образу “масової української колаборації”, який намагалася створити російська пропаганда.
“Батальйон Богдана Хмельницького” з’явився ще у 2022 році.
Перші повідомлення про створення такого формування з’явилися ще у вересні 2022 року. Російські пропагандистські ресурси тоді поширювали інформацію про нібито бажання українських військовополонених, яких утримували в Оленівці, вступити до так званого “добровольчого козачого батальйону Богдана Хмельницького”.
Ця історія виникла за два місяці після вибуху в бараці з українськими військовополоненими в Оленівці. Російська сторона намагалася представити полонених як людей, які нібито добровільно погоджувалися воювати проти України.
Нагадаю, 24 вересня 2022 року російське пропагандистське ТАСС повідомило, що українські військовополонені, яких утримують у таборі в Оленівці, “просили” владу так званої “Донецької Народної Республіки” дозволити їм воювати в “добровольчому козачому батальйоні Богдана Хмельницького” т.зв. “ДНР”.
А вже у жовтні 2023 року російське пропагандистське агентство “РИА Новости” повідомило, що перший батальйон із колишніх бійців ЗСУ – “добровольчий батальйон імені Богдана Хмельницького” – вступив на службу до російського оперативно-бойового тактичного формування “Каскад”. ЗМІ країни-окупанта тоді повідомляли, що до лав “батальйону” зголосилося близько 70 українських військовополонених. Після бойового злагодження окупанти планували передислокувати цей підрозділ на лінію фронту.
Зауважу, батальйон – це щонайменше 800–1000 осіб. Але за рік окупанти називають цифру у 70 осіб, говорячи про кількість полонених, які зголосилися у цей підрозділ.
До речі, невипадково це формування було включено до складу батальйону “Каскад”, який очолює ще один зрадник України, полковник СБУ Ходоковський.
Однак уже тоді виникало питання, наскільки це взагалі було повноцінне військове формування.
Я звертав увагу на той факт,що російська сторона сама повідомляла, що його учасники ще не склали присягу. Тобто йшлося радше про формування на папері та інформаційний привід, ніж про повноцінну військову одиницю.
ГУР МОУ також не підтверджувало бойового застосування “батальйону Богдана Хмельницького”. У листопаді 2024 року представник ГУР Андрій Юсов заявляв, що протягом тривалого часу ця історія переважно залишалася інформаційно-психологічною операцією і підтверджень застосування підрозділу на фронті не було.
Навіщо окупантам “українські” підрозділи.
Головна мета таких формувань — не створення реальної військової сили, а формування потрібної Кремлю інформаційної картинки.
Противник намагається просувати на міжнародну аудиторію тезу про нібито внутрішній конфлікт в Україні: українці начебто воюють проти українців, а частина українського суспільства нібито готова зі зброєю в руках підтримувати Росію.
Цей наратив має кілька цільових аудиторій.
По-перше, це самі українські військовослужбовці та їхні родини. Їм намагаються нав’язати думку про нібито масштабну підтримку ворога серед українців.
По-друге, міжнародна аудиторія. Тут завдання полягає у створенні картинки, яка дозволяла б Кремлю представляти російсько-українську війну не як агресію проти України, а як внутрішнє протистояння.
По-третє, йдеться про інформаційний вплив на мешканців тимчасово окупованих територій.
Ворог “дзеркалить” українські формування.
Звертаю увагу ще на одну особливість російської пропаганди — спробу дзеркально повторити українські рішення.
У складі Сил оборони України воюють російські добровольці. Серед відомих формувань — російський добровольчий корпус, легіон “Свобода росії” та “Сибірський батальйон”.
Але є принципова різниця.
Російські добровольці у складі українських формувань реально беруть участь у бойових діях проти окупаційної армії. Натомість щодо створених противником “українських батальйонів” тривалий час не було підтверджень їхнього повноцінного бойового застосування.
Таким чином Кремль намагається створити дзеркальну картинку: якщо Україна використовує російських добровольців, то Кремль у складі окупаційної армії нібито має такі самі “українські” формування.
Однак походження людей у цих підрозділах принципово відрізняється. Частина українців потрапила до російського полону, а інша категорія — це колаборанти та колишні українські силовики, які свідомо перейшли на бік ворога.
Як полонених можуть змушувати до співпраці.
Йдеться про систему тиску, яка включає фізичне та психологічне насильство, неналежні умови утримання, голод, побиття та погрози.
У таких умовах згода полоненого на співпрацю не обов’язково означає його добровільний вибір.
Саме тому необхідно розділяти дві категорії людей: тих, хто свідомо переходить на бік ворога, і військовополонених, яких могли змусити співпрацювати через тортури, погрози або інші форми тиску.
Наразі українська сторона встановила понад 300 місць утримання українських військовополонених на території країни-окупанта, Білорусі та окупованих територій.
Понад 90% українських військових, які повернулися з полону, заявляють, що їх катували. Також їх позбавляли достатнього сну та харчування.
Це не нова тактика Росії.
Водночас використання українців для диверсійної та військової діяльності на боці противника не є новою практикою.
Поява нинішніх “українських батальйонів” має набагато давнішою практику роботи російських спецслужб на окупованих територіях.
За інформацією аналітичного відділу ГІ “Права Справа”, ще з 2014 року, російські спецслужби створювали навчальні центри, де місцевих мешканців готували для розвідувально-диверсійної роботи.
Зокрема, йшлося про підготовку снайперів, фахівців із мінно-вибухової справи та учасників розвідувально-диверсійних груп. Частину таких людей російські спецслужби використовували для проведення диверсій на підконтрольній Україні території.
У 2016 році до таких програм почали залучати й місцевих жінок. Загальна кількість курсантів, яку тоді вдалося встановити, перевищувала 120 осіб.
Пізніше аналогічний навчальний центр діяв поблизу Первомайська на базі табору “Чайка”.
Відмінність нинішньої кампанії полягає в тому, що тепер російські спецслужби активно демонструють такі формування у власному інформаційному просторі.
“Українські батальйони” і Покровський напрямок.
У листопаді 2025 року я повідомляв про перекидання на Покровський напрямок так званих “загонів Олександра Матросова” та “Мартина Пушкаря”. За оцінкою аналітичного відділу ГІ “Права Справа”, це могло бути частиною значно масштабнішої інформаційної операції.
Логіка такого сценарію проста: якщо іноземним журналістам показати на фронті людей у формі російської армії, яких представляють як українців, Кремль отримує готову картинку для просування тези про “українців, які воюють проти українців”.
Саме тому питання таких підрозділів виходить далеко за межі їхньої реальної військової чисельності.
Їхня головна цінність для ворога може полягати не у кількості бійців, а у можливості використати їх у пропагандистському сюжеті.
Чому повідомлення ISW не нове.
Нинішня публікація ISW піднімає проблему використання українських військовополонених у російських формуваннях.
Проте сам факт створення російськими спецслужбами таких підрозділів не виник у серпні 2026 року.
Українська розвідка і аналітичний відділ “Права Справа” задовго до появи цієї публікації публічно коментували цю історію.
Тому сьогоднішню історію варто розглядати не як повідомлення ISW про те, що противник раптом почав створювати “українські” підрозділи, а як черговий етап давно відомої практики.
•Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція prm.ua може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
