Польща, яка на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну вразила світ небувалим сплеском солідарності та підтримки українців, сьогодні переживає відчутне охолодження настроїв. Соціологічні дослідження останніх півтора-двох років фіксують стабільне погіршення ставлення поляків до українців, а самі українці, що проживають у Польщі, дедалі частіше стикаються з проявами негативу. Про це пише BВС, інформує Zrada.Live. Це повернення до “прози життя” викликає питання: що спричинило цей злам і чого чекати далі?
Мова цифр і гіркий досвід українців
Сплеск “любові” до українців на початку повномасштабної війни був безпрецедентним. За різними даними, до 70% поляків брали участь у наданні допомоги українцям, а тодішній посол США у Варшаві Марк Бжезінський назвав Польщу “справжньою гуманітарною супердержавою”. Опитування CBOS на початку 2023 року показували, що 51% поляків відчували симпатію до українців, і лише 17% – антипатію.
Проте, як зазначає заступник директора варшавського Центру Мєрошевського Лукаш Адамський, “неможливо було очікувати, що такий стан величезних позитивних емоцій… міг тривати роками”. Дослідження CBOS від лютого 2025 року свідчить про радикальну зміну: кількість поляків, які відчувають антипатію до українців, зросла до 38%, вперше перевищивши кількість симпатизуючих (30%).
Ці цифри підтверджуються й особистим досвідом українців. Тетяна, дитяча психологиня з України, яка переїхала до Варшави у 2022 році, розповідає, що її десятирічна донька Мар’яна зіткнулася з булінгом у школі, через що “почувається меншовартісною”. Сама Тетяна та інші українці часто чують образливі вигуки на кшталт “Wypierdalaj” (грубе “Забирайся!” – пол.), зауваження про українську мову та “добрі” жарти про паркування. Журналістка Олена Бабакова, яка мешкає у Варшаві 16 років, зазначає, що українцям почали відмовляти у здачі квартир, а булінг українських дітей у польських школах став масовою проблемою. За її словами, близько двох із трьох українських дітей стикаються з цькуванням.
Боротьба за ресурси та “неправильні” біженці
Професор-соціолог краківського університету UKEN Пьотр Длугош пояснює зміну настроїв поляків відчуттям конкуренції за ресурси. Приїзд сотень тисяч українців вплинув на різні сфери життя:
- Ринок праці: українці часто готові працювати за менші гроші, що створює тиск на деякі сегменти економіки.
- Оренда житла: притік нових мешканців призвів до зростання цін на оренду, особливо у великих містах.
- Соціальні послуги: польські системи охорони здоров’я та освіти, які й без того не були ідеальними, змушені були прийняти сотні тисяч нових споживачів, що позначилося на якості їхньої роботи.
Крім того, частина поляків відчуває втому від війни, в якій їхня країна бере участь опосередковано. Зростання цін і тарифів часто пояснюється війною, а загроза російської агресії не додає впевненості у завтрашньому дні. Професор Длугош припускає, що поляки “підсвідомо звинувачують українців за те, що війна триває так довго”.
Ще одним фактором є те, що значну частину українських біженців становлять представники середнього класу – молоді, освічені мешканки великих міст. Вони “не схожі на стереотипних біженців з теленовин”, які потребують державної допомоги. Заможні українці, що приїхали з країни, яку поляки традиційно сприймали як біднішу, викликають дисонанс і захисні механізми у менш забезпечених поляків.
Дослідження Варшавського університету також вказують на так звану “roszczeniowość” (вимогливість, претензійність) українських біженців як на причину негативного ставлення. Польські респонденти стверджують, що українці, з якими вони спілкуються, вважають, що їм у Польщі належить більше ресурсів, допомоги та поваги, ніж самим полякам. Наратив про те, що українці “воюють за свободу Польщі”, будучи при цьому у безпеці на території Польщі, викликає обурення.
Вплив політики та інформаційного простору
Існує пряма кореляція між ставленням поляків до українців та міждержавними відносинами між Варшавою та Києвом. Ідеальні двосторонні відносини на початку війни, що ґрунтувалися на дружбі президентів Дуди та Зеленського, поступово почали охолоджуватися.
Перше велике непорозуміння виникло у листопаді 2022 року, коли на польське село Пшеводув впала українська ракета ППО. Хоча Варшава не звинувачувала Київ, Україна так і не визнала своєї відповідальності. За словами політолога Лукаша Адамського, це “дуже охолодило ставлення польської еліти до України”.
У другій половині 2023 року спалахнули масові протести польських фермерів, обурених безконтрольним імпортом дешевого українського зерна. Блокування кордону сприйняли в Україні як “удар у спину”. Емоційна реакція Володимира Зеленського на Генасамблеї ООН, де він звинуватив “деяких наших друзів у Європі” у “розв’язуванні солідарності в політичному театрі”, лише посилила напругу. Зернові протести, підтримані значною частиною польського суспільства, фактично “зняли вето на хейт-спіч стосовно українців”.
Виборчі кампанії в Польщі також відіграють значну роль. Політики, шукаючи “легкі теми” для поляризації суспільства та залучення підтримки, дедалі частіше використовують антиукраїнські наративи. Наприклад, кандидат від опозиційної партії “Право і справедливість” Кароль Навроцький заявив, що Україна не зможе претендувати на членство в НАТО і ЄС, поки не покається за Волинську трагедію. А ліберальний кандидат Рафал Тшасковський виступив за позбавлення частини українських біженок державних виплат по догляду за дітьми.
Наталія Панченко, голова громадської ініціативи “Євромайдан Варшава”, зазначає, що вибори “розкручують негативні наративи стосовно українців, підсилюють ці негативні настрої”. Яскравим прикладом є кампанія крайньо правого кандидата в президенти Гжегожа Брауна, який відверто експлуатує антиукраїнську риторику зі слоганом “Стоп українізації Польщі”. Той факт, що він посів четверте місце на виборах, отримавши 6% голосів, є “тривожним знаком”.
Міфи, “ефект салону краси” та прогноз на майбутнє
Інтернет став бездонним джерелом антиукраїнських меседжів та міфів. За даними польської правозахисної асоціації Nigdy Więcej, за перший рік повномасштабного вторгнення в польському інтернеті з’явилося майже 400 тисяч антиукраїнських заяв, що отримали 547 млн переглядів. Хоча часто ці меседжі поширюються з російських “фабрик тролів”, значна частина походить від самих поляків, включаючи “польських пенсіонерів з глибинки”. Олена Бабакова зазначає, що проблема полягає у “відсутності якоїсь спокійної нарації про Україну та українців у польському публічному просторі і водночас у неформальному дозволі: мовляв, говоріть що завгодно, і вам за це нічого не буде”.
Серед міфів – від “українці погано водять машини” та “українські жінки полюють на польських чоловіків” до абсурдних конспірологічних теорій, таких як “Укрополіна” (таємна українсько-єврейсько-польська змова) та “Небесний Єрусалим” (план створення другої єврейської держави на південному сході України).
Цікаво, що найчастіше з негативним ставленням стикаються українці, які за обов’язками контактують з великою кількістю людей (сфера послуг), та українські діти, які систематично зазнають булінгу в школах. При цьому коріння булінгу, за словами Наталії Панченко, “росте з того, що польські діти бачать і чують вдома”.
Професор Пьотр Длугош припускає, що антипатія до українців переважає у всіх демографічних групах Польщі, але особливо виділяє дві: бідні поляки (що звинувачують українців у власних негараздах та заздрять їм) та молоді жінки віком до 29 років. “Ефект салону краси”, за словами професора Роберта Станішевського, є місцем, де найчастіше відбуваються конфлікти між представниками української та польської національностей. Найпозитивніше ж ставлення до українців мають поляки старшої вікової категорії (від 60 років).
Незважаючи на складні тенденції, українці залишаться у Польщі. Звіт польського державного Банку національного господарства від березня цього року показує, що українці становлять близько 5% від загальної кількості зайнятих у Польщі і вносять значний вклад у зростання польського ВВП. Присутність українців має “стратегічне значення для стабільності та подальшого розвитку” Польщі.
Зміни у ставленні поляків до українців – це складний процес, зумовлений багатьма факторами. Чи зможе польське суспільство та політики знайти шляхи для конструктивного співіснування та подолання цих викликів? Це питання залишається відкритим.
