У сучасній геополітичній реальності власна оборонна промисловість є не просто елементом престижу, а базовою умовою виживання нації. Проте парадокс ситуації полягає в тому, що навіть у часи найвищого запиту на озброєння, провідне підприємство України з розробки та виробництва бронетехніки може опинитися на межі виживання. Про це пише Володимир Сонюк.
Як стало відомо із закритих джерел, підприємство-лідер з розробки та виготовлення нової вітчизняної бронетехніки, яке за роки повномасштабної війни спромоглося в рази наростити обсяги виробництва, створити розгалужену кооперацію із майже сотні підприємств-виробників складових частин по всій країні, організувати декілька дублюючих виробничих майданчиків у відносно безпечних районах країни, за власні обігові кошти продовжувати проведення дослідно-конструкторських робіт, зараз достроково завершує виконання попередніх державних контрактів і вже влітку змушене зупинитися. Головна причина цього — повна відсутність фінансування та укладання контрактів з боку державних замовників на виготовлення та розробку нової вітчизняної бронетехніки.
Слід зазначити, що коли підприємство, яке десятиліттями створювало унікальні зразки бронетехніки, залишається без замовлень, запускається руйнівний ефект доміно. Найбільша небезпека криється не в зупинці конвеєрів, а в руйнації внутрішньої структури підприємства, що створювалося поколіннями. Конструктори, технологи, інженери та унікальні зварювальники високих розрядів – це головний капітал підприємства. Підготовка інженера-конструктора у сфері бронетанкобудування займає від 7 до 10 років реальної практики. Коли, через відсутність замовлень і не спроможність підприємства виплачувати конкурентну заробітну плату, такі фахівці переходять в цивільний сектор економіки або виїжджають за кордон, держава втрачає мільйонні інвестиції в освіту та досвід, які неможливо компенсувати за короткий термін. Створення бронетехніки — це синергія всебічних знань, досвіду, компетенцій, що не існують самі по собі в підручниках, вони живуть у процесі безперервного виробництва й експериментів. Слід зазначити, що фінансування дослідно-конструкторських робіт зараз відбувається виключно за рахунок прибутку, отриманому від контрактів на серійне виробництво бронетехніки, і без замовлень на серійне виготовлення, підприємство повністю втрачає здатність проектувати техніку, що відповідає викликам сучасної війни.
Більш того, виробництво бронетранспортерів чи танків в Україні — це кооперація сотень вітчизняних підприємств (від металообробних заводів до виробників мікроелектроніки). Зупинка флагмана автоматично позбавляє роботи сотень суміжників, що руйнує всю екосистему оборонного сектора країни. Це загрожує не просто фінансовими збитками одного окремого підприємства, а незворотною деградацією цілої стратегічної галузі, відсутністю надходжень від підприємств кооперації податків та зборів до бюджетів усіх рівнів країни. До того ж, згортання виробництва бронетехніки буде мати пряму і швидку проекцію на лінію фронту та загальний рівень національної безпеки.
Критики можуть сказати, що нічого критичного не відбувається і, в разі втрати власного виробництва, будемо закуповувати бронетехніку із-за кордону. Але, не маючи власного виробництва, держава стає заручником волі, політичних коливань та логістичних можливостей іноземних партнерів. При тому, закордонна техніка зазвичай закуповується за значно вищими цінами та з обмеженнями щодо її використання. Якщо вітчизняні підприємства-виробники будуть занепадати, армія втратить можливість швидко повертати пошкоджені машини в стрій, а втрата технологічної переваги у бронетехніці автоматично знижує стримуючий та наступаючий потенціал армії.
Фахівці в оборонній галузі та прогресивно мислячи експерти закликають високопосадовців не допустити системної помилки у стратегічному плануванні національної безпеки, а саме: не створювати передумов занепаду провідного підприємства бронетанкової галузі України не виділяючи фінансування та не укладаючи з ним державних контрактів. Вони підкреслюють, що державне оборонне замовлення має розглядатися в комплексі не як “витрати бюджету”, а як безальтернативна інвестиція у збереження суверенітету. Зберегти кадри, підтримати унікальні технологічні напрацювання та дати роботу конструкторам сьогодні – означає гарантувати, що завтра держава матиме чим захистити свої кордони та життя своїх громадян. Державні діячи всіх рівнів завжди мають пам’ятати, що відновлювати втрачені компетенції з попелу завжди дорожче, ніж вчасно підтримати їх життєдіяльність.
