Джерело: Facebook-сторінка автора
“Поділ майна подружжя Порошенків: чому це не по-європейськи і до чого тут директива ЄС” – назва статті Тетяни Хутор, голови аналітичногоцентру ІЗІ на сайті “Європейської правди”.
В статті Тетяна Хутор пише, що “конкретний випадок із поділом майна між подружжям Порошенків, ймовірніше за все, слід кваліфікувати як обхід санкцій” – і далі про те, що в Україні, на жаль, досі нема за це кримінальної відповідальності, а в Європі є. Хоча в цілому в санкційному механізмі і є окремі недоліки, наприклад з дотриманням балансу інтересів громадян і держави і взагалі зі справедливістю санкцій не все гаразд. Треба вдосконалювати законодавство і практику, а обходити санкції, звісно, неможна, це неправильно.
На статтю миттєво відгукнулися анонімні і напіванонімні російськомовні пропрезидентські телеграм-канали: “В ЕС назвали преступлением обход Порошенко санкций и вывод через схемы 17 млрд – ЕП”. Дякуємо, “Європейська правдо”, вітаємо, пані Тетяно. У вас швидко знайшлася вдячна авдиторія. Вона не буде вникати, що саме ви написали про позицію Євросоюзу, і взагалі ні у що не буде вникати, бо це складно. Але їй приємно читати, що Порошенка знову хтось там назвав злочинцем. Я не знаю, чи було метою автора публікації кинути пас подальшим маніпуляціям медіа-смітників, але саме так воно фактично і спрацювало.
Коротку відповідь на питання із заголовку статті можна вкласти в одне речення: це не по-європейськи тому, що в Європі не буває санкцій проти своїх громадян. Рішення не потрібне, бо немає такої проблеми.
Подружжя в Польщі чи у Франції не бувають вимушені ділити спільне майно через те, що президент республіки своїм указом заборонив одному з них, як Зеленський Порошенку Цукладення договорів, вчинення правочинів – безстроковоЦ. Навіть європейські королі – ані в Іспанії, ані в Бельгії, ані в країнах Скандинавії – так вчинити зі своїми підданими не можуть. А президент України може.
Тому судовий розподіл майна наполовину підсанкційного подружжя це чисто наша українська тема. І жодна директива ЄС тут насправді ні до чого – взагалі нема таких директив, ЄС просто ніколи не доводилося регулювати щось таке як сучасні українські санкції для використання проти власних громадян. Директива №2024/1226, на яку посилається стаття, про централізовані санкції Євросоюзу і як державам-учасницям бути з ними. І звісно, ніхто в ЄС не додумався, що санкції можуть бути пожиттєвими, тотальними і без реального судового контролю.
Справжня позиція органів Євросоюзу щодо санкцій конкретно проти Порошенка зазначена в резолюціях Європарламенту від 9.09.2025 та 24.02.2026, доповіді по Україні євроомбудсмена ОʼФлаерті і в звітах Єврокомісії по темі верховенства права в Україні. Вона суто негативна: теорія українського уряду, що президент має повноваження застосовувати санкції проти політичних опонентів, не знаходить підтримки в європейців. І це одна з проблем, на яку Україні відкрито вказують як на те, що вимагає виправлення на шляху до членства.
Це все напевно вимагає пояснень з нашого боку.
Перед усім, звинувачення Порошенка в обході санкцій не має сенсу – бо обхід це щось приховане, що робиться тишком, і про що людина зазвичай не хоче, щоб дізналися держава та суспільство. Порошенко санкції не обходить, він їх порушує. Щодня, відкрито і явно, і не соромлячись. Щоразу як він заправляє мотоцикл, чи купує хоча б хліб – це порушення санкцій, бо йому заборонено всі договори і правочини, ніякого винятку для побутових витрат указ Зеленського №81/2025 не передбачає. Що ж, тим гірше для указу. Так само з пунктами “обмеження або припинення надання електронних комунікаційних послуг і використання електронних комунікаційних мереж (повне припинення)” та “заборона користування радіочастотним спектром України” – по мобільному телефону Порошенко, звісно, говорить незаконно.
Хто хоче, може удавати, що шокований таким ставленням пʼятого президента України до виконання закону. Але не треба говорити про “обхід санкцій”, це вже неактуально, цю станцію ми проїхали.
До речі, питанням “як жити, якщо президент заборонив вам купувати їжу” в контексті справи Порошенка вже зараз займається Європейський суд з прав людини. Розуміючи, що розгляд позову про оскарження санкцій у Верховному Суді може затягнутися (як воно потім і сталося) є, ми в березні 2025 року паралельно з позовом подали клопотання про зупинення дії указу в цій частині на час судового розгляду. Суд нам передбачувано двічі відмовив – і перша інстанція, і Велика Палата, бо Кодекс адміністративного судочинства не передбачає можливості зупинити дію указу президента. В лютому 2026 року ЄСПЛ прийняв нашу скаргу до розгляду, предметом обговорення там буде вже не сам указ Зеленського, а недоліки законодавства, саме відсутність в законі запобіжного механізму проти свавільних правових фантазій президента та призначеного ним особисто РНБО. Сам факт, що ЄСПЛ зареєстрував цю паралельну скаргу, поки розгляд основного позову ще триває, є гарною для нас ознакою, так буває не часто, зазвичай – коли судді бачать системну юридичну проблему.
Ця проблема там не єдина. Наші санкції, між іншим, незаконні (бо закон не дозволяє застосовувати їх проти громадян-резидентів), неконституційні – (бо Конституція не дає президентові повноважень позбавляти громадян правоздатності), безпідставні (у Зеленського називають це словом «превентивні», але юридичний сенс той самий), позасудові (ефективного судового контролю санкцій в Україні просто немає, як вже визнав ЄСПЛ) і кричуще свавільні. Про це доводиться щоразу нагадувати.
Повертаючись до статті Тетяни Хутор, треба звернути увагу ще на дві речі. Не лише Тетяна, а всі, хто говорять і пишуть про “обхід санкцій подружжям Порошенків”, в тому числі Владислав Власюк, уповноважений Офісу Президента з питань санкційної політики, який особисто рулив підготовкою санкцій проти Порошенка – не дають жодної відповіді на питання “а що саме мала робити Марина Порошенко, якщо не вимагати свою половину майна через суд?”. Всі вони згодні, що так не можна, бо це порушує принципи закону про санкції і підриває ефективність санкційного механізму, але якщо не можна так – тоді як?
Оскаржувати санкції самостійно Марина Порошенко не вправі, вона особисто не перебуває під санкціями. Про санкції проти Петра Порошенка ми чули на суді від представників Зеленського, що вони є “превентивними” і не є покаранням, а лише запобігають Порошенку завдати шкоди національним інтересам України в майбутньому. Для нас це виглядає як абсурдне пояснення, але про Марину Порошенко ніхто не каже навіть і такого. Її законна половина майна заблокована взагалі без обґрунтування, як би воно не було потрібно.
Спільне родинне майно, включно з половиною Марини Порошенко, було заблоковано указом, про її права ніхто під час процедури ні разу не згадав. Кабмін, РНБО, президент Зеленський – ніхто з них не зупинився на хвилину і не подумав “а як же там права дружини, треба ж знайти розумний баланс”. Європейська конвенція з прав людини цього вимагає, а національні звичаї – ні, тож ніхто не переймався. Ніякої процедури в законі про санкції для захисту членів сім’ї не передбачено, використовувати для цього судовий механізм поділу майна нам хочуть заборонити, бо це нібито зловживання правом. Ну думку цих законослухняних людей, якщо ви жінка і ваш чоловік потрапив під санкції, то йти до суду не можна. Бо якщо суд дозволить звільняти активи з-під санкцій через поділ майна подружжя, цим скористаються погані люди, а треба думати про національну безпеку. Коротко кажучи, і в цьому питанні Конституція теж на паузі. Жодного конкретного сценарію, що робити в такій ситуації, “Європейська Правда” та Владислав Власюк нам не пропонують. Треба просто терпіти.
Звісно, в Зеленського є “елегантний” вихід з ситуації: він завжди може впровадити санкції також і проти Марини Порошенко. Може навіть власноручно їх ініціювати перед РНБО як президент – в нього є таке повноваження, хоча він ані разу за 7 років президентства ним не скористався. Відомо, що для Зеленського комфортніша роль фінального арбітра: “я не знаю, як там було, мені доповіли, РНБО проголосувало, я лише підписав”. Проблема не у відсутності законних підстав, їх не було і у випадку Петра Порошенка, і це нікого не зупинило. Президент Зеленський не хоче виглядати жалюгідним, а саме так він й виглядатиме, якщо почне відкрито мститися на членах сім’ї свого попередника. Саме заради рятування обличчя президента зараз ведеться кампанія проти “обходу санкцій через поділ майна”.
Друга і остання річ, яку варто мати на увазі, коли ми говоримо про “посилення ефективності санкцій”. Справжнім “слоном в кімнаті”, темою, яку часто уникають в розмові про санкції, є те, на що їх фактично перетворив Зеленський. В 2014 році, коли закон про санкції приймався, міцні економічні зв’язки між Україною і Росією робили сенсовним існування механізму, який дозволяв точково блокувати російські і проросійські активи в Україні. В принципі, так подібні механізми і працюють в інших країнах. Згодом, і зокрема після 24 лютого 2022, ситуація повністю змінилася. Первинного сенсу впровадження нових економічних обмежень майже не залишилось. Всі крупні активи, пов’язані з росіянами, вже були або заблоковані, або виведені, або “обілечені” і не ризикували потрапити в поле зору РНБО. Санкції проти російського бізнесу без активів в Україні – суцільна імітація бурхливої діяльності. Європейські партнери України не дублюють наші санкції, судна російського тіньового флоту не заходять в українські порти і в нас не арештовуються. Російські пропагандисти і воєнні злочинці як правило не мають в Україні нічого, навіть нещасної квартирки. Втім, укази про санкції проти росіян множаться, апарат РНБО завантажений роботою, реєстр розбухає, Зеленський регулярно звітує про перемоги на санкційному фронті.
Ці перемоги здебільш уявні. Зсередини може бути не помітно, але коли Президент України указом №246/2025 застосовує санкції проти російського ватного клоуна, дресирувальника котів Юрія Куклачьова, забороняючи йому “заходження невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України” – це просто означає, що в ситуації беруть участь не один, а два клоуни. Це знецінює саму ідею. Краще вже ніяк, ніж так.
Так, санкції неефективні проти росіян і проти сепаратистів на окупованих територіях, а ефективні лише проти українських громадян, які залишаються в Україні. Якщо ви виїхали до Європи і вже там дізналися з соцмереж що ви тепер в Україні підсанкційна особа – на ваше життя воно не дуже й вплине. Я, наприклад, офіційно визнаний “иностранным агентом” в Росії, включений до реєстру терористів і екстремістів – і нічого, в Києві можна з цим жити. Але якщо ви мешкаєте в Україні і вам президентом заборонено “укладення договорів, вчинення правочинів” – то кожен похід в магазин для вас стає порушенням закону.
Не можна серйозно обговорювати впровадження кримінальної відповідальності за обхід санкцій “відповідно до європейських стандартів” в ситуації, коли президент перетворив санкції в імітацію боротьби з агресором і одночасно в реальну зброю проти своїх ворогів всередині України.
Краще вже нарешті впровадити за російським прикладом статус “іноземного агента”. І заодно виписатись з ЄСПЛ, бо з такими підходами ми і так нікому в Європі ще довго не будемо потрібні.
•Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція prm.ua може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
