Україна стоїть перед серйозним викликом: як використати власні ресурси на користь держави, а не стати жертвою нової колоніальної моделі? Пропозиції США щодо доступу до українських рідкоземельних металів викликають чимало запитань, зокрема про довгострокові наслідки такого партнерства.
Про ризики цієї угоди у своїй колонці для NV Бізнес пише доктор економічних наук, професор, голова Advanter Group і Kyiv Foresight Foundation Андрій Длігач, повідомляє Zrada.Live.
Українські ресурси без української вигоди
Основний аргумент адміністрації Трампа – контроль над українськими надрами допоможе у завершенні війни. Але реальність зовсім інша: видобуток рідкоземельних металів сам по собі не вплине на хід бойових дій. А ось створення в Україні потужної інфраструктури для переробки цих матеріалів могло б дати країні реальну економічну незалежність.
«Україна має унікальний шанс запропонувати світові більше, ніж просто поклади металів. Ми можемо стати європейським центром переробки критичних матеріалів. Проте натомість нам пропонують класичну колоніальну модель: ми віддаємо сировину, а інші країни заробляють на її переробці», – зазначає Длігач.
Три ключові проблеми
Експерт виділяє три основні загрози, які роблять запропоновану угоду невигідною для України:
- Відсутність необхідної інфраструктури. Видобуток рідкоземельних металів вимагає сучасних технологій, значних інвестицій та розвинутої логістики. Україна поки що не має необхідних умов для того, щоб самостійно контролювати цей процес.
- Економічна нерентабельність. Видобуток – це лише перший етап. Основна вартість створюється на стадії переробки. Китай, який контролює 70% світового ринку рідкоземельних металів, досяг цього завдяки державній підтримці, дешевій робочій силі та масштабам виробництва. Україні потрібна подібна стратегія, а не продаж ресурсів за безцінь.
- Ризик перетворення на сировинний придаток. США пропонують формат співпраці, за якого Україна буде лише постачальником сировини. За такою ж схемою свого часу використовували африканські країни, коли колоніальні держави викачували ресурси, а вся додана вартість створювалася за межами їхніх територій.
Альтернатива: виробництво, а не видобуток
«Нам потрібно не просто продавати руду, а будувати заводи зі збагачення, переробки, вироблення хоча б проміжних продуктів; впроваджувати інновації та створювати кінцевий продукт для глобального ринку. І тільки тоді наші ресурси стануть не просто геополітичним козирем, а джерелом розвитку нації та забезпечення її майбутнього», – наголошує Длігач.
Україна не повинна входити у переговори в ролі прохача. Ми володіємо унікальними ресурсами, стратегічним географічним положенням і потенціалом для розвитку високотехнологічного виробництва. Тому співпраця з США та іншими партнерами має базуватися на принципах рівноправного партнерства.
Серед ключових умов такої співпраці мають бути:
- Гарантії безпеки для інвестицій та територіальної цілісності України.
- Будівництво заводів із переробки та науково-дослідних центрів на території України.
- Спільні інноваційні програми, що залучатимуть українських інженерів та науковців до глобальних розробок у сфері критичних матеріалів та оборонних технологій.
Україна має шанс не просто віддати свої копалини у чужі руки, а використати їх для власного розвитку. Проте для цього потрібна чітка стратегія, а не сліпе прийняття нав’язаних умов.
