У центрі Києва розгорнулася історія, яка більше нагадує підручник із корпоративних війн 1990-х, ніж події 2026 року. Йдеться про спробу перехопити контроль над підприємством, щоб зберегти політичний офіс і перерозподілити десятки мільйонів гривень.
У фокусі – ТОВ «Підприємство «Київ», власник будівель площею 50 000 м² на Лаврській. Саме тут орендувала офіс роками партія «Європейська Солідарність» . Після того як через багатомільйонну заборгованість постало питання виселення, а рішення пройшло всі інстанції – включно з Верховним Судом – конфлікт вийшов за межі орендного спору.
Ключове питання цієї історії – не просто рейдерська зміна директора в реєстрі, а те, що саме було зроблено за ті години контролю і які фінансові наслідки це мало.
Директор на кілька годин
У середині січня починається те, що в «Підприємстві «Київ» називають першою хвилею рейдерьскої атаки. В Єдиному держреєстрі раптом з’являються записи про нібито зняття судових заборон. Одразу після цього через злам реєстратора Івано-Франківської області в реєстр заводять нового директора – Сергія Бурмаку. Керує він всього 7 годин, але за цей час відбулися ключові події – підписання документів, які могли запустити перехід контролю над активом.
Журналісти провели розслідування та зв’язалися із Сергієм Бурмакою телефоном. У розмові він заявив, що нічого не пам’ятає про своє «призначення» директором ТОВ «Підприємство «Київ» і що в нього взагалі проблеми з головою.
Дивна амнезія. Бо саме в період цієї «непам’яті» від його імені відбувалися дуже конкретні та юридично значущі дії.
По-перше, було підписано акт приймання-передачі приміщення, яке орендувала партія. Документ виглядав так, ніби рішення суду про виселення виконано добровільно.
По-друге, того ж дня укладено новий договір оренди з партією до 2028 року.
Тобто в один момент створюється юридична конструкція: рішення суду про виселення нібито виконано, нове зобов’язання нібито узгоджено, а отже – можна продовжувати перебування в будівлі.
Більше того, одразу після успішної (хай і короткочасної) реєстрації фіктивного директора 16 січня, рейдери спробували закріпити результат у фінансовій площині. Новоспечений «директор» відкрив рахунок ТОВ «Підприємство «Київ» у АТ «Міжнародний інвестиційний банк» – банку, контрольний пакет акцій якого належить Петру Порошенку – ця інформація прямо зазначена у структурі власності фінустанови. Більше того, у минулому році Національний банк України оштрафував цей банк на 20,5 млн грн за порушення законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом – про це йшлося в офіційному повідомленні НБУ.
16 січня Мін’юст скасовує зміни, але це був лише перший захід. І перший етап показав: це була не випадкова спроба, а підготовка до наступних кроків.
5 лютого ситуація повторилася. Приватний нотаріус вже Дніпропетровського округу знову змінює керівника ТОВ «Підприємство «Київ» на Сергія Бурмаку. Цього разу змінюється не лише директор, а й склад учасників товариства та розмір статутного капіталу. Після цього вноситься заборона на реєстраційні дії.
Згодом нотаріус відхрестилася від цих рішень і подала заяву до поліції.
Підприємство знову опиняється під тимчасовим контролем рейдерів і вони почали діяти ще системніше. Від імені нелегітимного директора Сергія Бурмаки орендарям надсилаються листи з новими банківськими реквізитами та пропозицією внести передоплату за рік наперед.
Механіка виглядала просто: отримати на новий рахунок в АТ «Міжнародний інвестиційний банк» Порошенка максимальну суму коштів у найкоротший термін і максимально швидко їх вивести звідти.
Паралельно було зафіксовано «добровільне» погашення багаторічної заборгованості партії перед підприємством у розмірі 20 млн грн.
Також річну передоплату за оренду одразу здійснила компанія «Макспрофіль», яку пов’язують з Олексієм Засенком. А він – колишній співробітник апарату Президента за часів Петра Порошенка, який, за наявною інформацією, продовжує виконувати для нього делікатні завдання.
Легітимне керівництво товариства повернуло собі повноваження та контроль над підприємством . Після певних протидій отримали виписки з рахунку в “Міжнародному інвестиційному банку” Порошенка. Легітимний менеджмент був здивований- 6 лютого ( за один день) з рахунку підприємства відразу після надходження було виведено саме ті 20 мільйонів гривень на підконтрольні організаторам схеми компанії. Саме в той період, коли управління було перехоплено рейдерами .
Корпоративний маневр
Паралельно запускається ще один механізм.
Ініціюється продаж частини частки, після чого міноритарний учасник подає заяву про «добровільний вихід». За законом підприємство має розрахуватися з ним протягом року за погодженою вартістю. І знову в центрі подій – тимчасовий директор Бурмака. Людина, яка публічно заявляє, що нічого не пам’ятає, встигає погодити оцінку частки і підписати документи про виплату.
Тобто за кілька годин формується не лише фінансовий відтік, а й потенційне зобов’язання на майбутнє.
Архітектори схеми
У цій оборудці ключову роль відіграють дві пов’язані між собою структури – ТОВ «СТРАТЕДЖІК ІНВЕСТМЕНТ ХОЛДИНГ» та ТОВ «СТРАТЕДЖІК ІНВЕСТМЕНТ МЕНЕДЖМЕНТ». Власник обох – Сергій Зайцев, бізнес-партнер Петра Порошенка та колишній заступник генерального директора з розвитку корпорації «Рошен». Підписантом однієї з компаній є Олег Безкоровайний, інша структура якого – ТОВ «Стратегічні Партнери» – має зв’язки з юридичною фірмою «Алексєєв, Боярчуков та Партнери», яку в медіа неодноразово називали багаторічними партнерами Петра Порошенка.
А оскільки на рахунок надходили кошти від партії як орендаря, то йдеться про бюджетні гроші: політичні партії фінансуються з державного бюджету, а в їхньому кошторисі окремим рядком передбачена оренда офісу. Фактично бюджетні кошти зайшли й в одну операцію були перераховані далі.
Таким чином тимчасовий контроль над підприємством був використаний для вирішення двох завдань: виведення державних коштів на підконтрольні Порошенку структури та створення для підприємства додаткових фінансових ризиків. Підписані в цей період договори й погоджені зобов’язання сформували для товариства потенційні боргові зобов’язання, правові наслідки яких ще належить оцінити.
За таких обставин правоохоронні органи мають перевірити законність цієї транзакції, кінцевих отримувачів коштів та роль тимчасового перехоплення управління в її здійсненні.
Окреме питання – яким чином “Міжнародний Інвестиційний Банк” Порошенка пропустив таку фінансову операцію в умовах публічних заяв і попереджень про рейдерські атаки. Чому фінансовий моніторинг не зупинив оборудку? Законом передбачена чітка процедура про здійснення великих платежів. Чому не було застосовано підвищені процедури перевірки? Банк отримував численні офійійні повідомлення та звернення законного керівництва про рейдерську атаку. Чи можливо фінансова установа просто обслуговувала інтереси свого ключового власника?
Судова фаза: питання не лише в рішенні, а й у довірі
Тож історія знову переходить у стадію судових розглядів. А в таких справах значення мають не лише документи й позиції сторін, а й репутація та неупередженість тих, хто ухвалює рішення. Однією з ключових фігур у цій судовій фазі є Марина Барсук (Дідиченко). Її професійний шлях, кар’єрні зв’язки та попередні рішення вже неодноразово ставали предметом публічних обговорень. А у 2009 році Марина Дідиченко розглядала справи, пов’язані з корпорацією «Рошен», ухвалюючи рішення на її користь.
Також свого часу пані Марина тісно зблизилася з адвокатом Сергієм Алексєєвим, який є партнером Сергія Боярчукова у юридичній фірмі «Алексєєв, Боярчуков і партнери». Сім’я Боярчукових – родичі Марини по материнській лінії: Сергій Боярчуков є її двоюрідним братом.
Сергій Алексєєв, Марина Барсук, Сергій Боярчуков
Що цікаво, у 2015 році тодішній народний депутат Сергій Алексєєв – заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики і правосуддя – був звинувачений у корупційних діях і лобіюванні інтересів власної юридичної компанії. Йшлося, зокрема, про справи, у яких суддя Марина Дідиченко ухвалювала рішення на користь «Укрсоцбанку», що викликали сумніви з правової точки зору. Скандал набув широкого розголосу.
Також є історія з проектним інститутом «Хімнафтамашпроект», у якого через махінацію з підробленою порукою за кредит намагалися відібрати майно – об’єкт нерухомості площею близько 6 тисяч квадратних метрів у центрі Києва, на Печерську. Рішення судів першої інстанції про скасування поруки, за цими ж даними, блокувалися в апеляції, де справу розглядала суддя Марина Дідиченко.
Потім у 2021 році Марина Дідиченко одружилася з адвокатом Віктором Барсуком, який багато років працював у юридичній фірмі олігарха-втікача Костянтина Жеваго.
За інформацією ЗМІ, у минулому році на Віктора через старі зв’язки виходили люди з оточення Порошенка: пропонували працювати на них, у т.ч. і у справі про готівку в 38 мільйонів євро, яку попередній Президент за певною інформацією отримав з Москви, і схилити до цього Марину, яка набирає авторитету в тій частині суддівського середовища, яке обслуговує інтереси багатіїв.
Разом із Мариною Барсук у справі фігурує суддя Північного апеляційного господарського суду Людмила Кропивна. І тут ситуація викликає окремі запитання.
За інформацією НАБУ і САП, судді повідомлено про підозру в незаконному збагаченні та декларуванні недостовірних відомостей. За версією слідства, наприкінці 2021 року вона придбала дві земельні ділянки та будинок у Козині під Києвом орієнтовною ринковою вартістю близько 900 тисяч доларів США. Водночас у декларації це майно було відображене за 8,2 млн грн, що, за даними правоохоронців, суттєво менше за ринкову ціну. Слідство вважає, що різниця між офіційними доходами та вартістю активів могла становити близько 16 млн грн.
Людмила Кропивна
25 вересня 2025 року Вищий антикорупційний суд частково задовольнив клопотання детективів НАБУ, погоджене прокурором САП, і застосував до судді запобіжний захід у вигляді застави 5 млн грн із покладенням процесуальних обов’язків.
Крім того, Вища рада правосуддя продовжила строк її тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя до 18 січня 2026 року.
Але зараз , не дивлячись , що Кропивна є під слідством – вона продовжує вершити правосуддя..
Чи однакові правила для всіх
Усе це разом формує не просто список прізвищ, а картину впливів, яку суспільство вже бачило раніше. І саме тому будь-яке рішення у цій справі автоматично сприйматиметься через цю призму.
Адже йдеться не лише про квадратні метри в центрі Києва. Йдеться про принципи.
Україна сьогодні платить надто високу ціну за право бути частиною Європи – не лише географічно, а інституційно. Європейський вибір означає верховенство права, захист власності і виконання судових рішень – незалежно від прізвищ і політичних брендів.
І коли в центрі цієї історії опиняється партія з назвою «Європейська Солідарність», питання стає ширшим за один офіс чи одну будівлю. Європейськість – це не слово в назві, а здатність діяти за правилами, які декларуються публічно.
Саме тому ця історія має значення. Вона покаже, чи залишилися в минулому практики, коли контроль встановлювали через реєстри й потрібні зв’язки, чи країна остаточно перейшла до правил, які проголошує.
Бо сьогодні відповідь важлива не лише для сторін конфлікту – вона важлива для того, якою державою Україна хоче бути.
Чи залишиться мафіозно-олігархічно-
