У Росії наразі розглядають два основні сценарії подальших дій, і жоден із них не передбачає деескалації найближчими місяцями. Насамперед усе залежатиме від результатів виборів до Сенату США та того, наскільки сильними залишаться позиції Дональда Трампа.
Перший сценарій – Трамп зберігає контроль над Сенатом.
У такому разі базовим для Путіна залишається так званий план Дмитрієва. Він передбачає, що США отримають ексклюзивну роль посередника в торгівлі підсанкційними товарами та почнуть тиснути на Євросоюз, щоб той послабив або скасував санкції проти Росії.
Натомість Європа має отримати певні гарантії безпеки. Водночас Росія продовжить посилювати удари по Україні та проводити гібридні атаки проти країн ЄС.
За цим сценарієм Путін розраховує вийти на результативні переговори в березні-травні.
Другий сценарій – Трамп втрачає контроль над Сенатом і стикається із загрозою імпічменту.
У такому випадку Кремль може відмовитися від плану Дмитрієва. Натомість Путін зробить ставку на масштабне залякування Європи.
У Москві, ймовірно, розраховують, що посилення ударів по Україні, гібридні атаки проти ЄС та зміни політичної ситуації в окремих європейських країнах, насамперед у Франції, послаблять єдність Європи.
Мета – розвалити коаліцію країн, які фінансово підтримують Україну, та змусити Євросоюз сісти за стіл переговорів щодо скасування санкцій.
І тут Путін також орієнтується на березень-травень. До цього часу ймовірність прямої військової агресії Росії проти однієї з європейських країн залишається низькою.
Окремий напрямок – Іран.
Паралельно Росія може спробувати розіграти іранську карту та використати свою участь у врегулюванні ситуації навколо Ірану як предмет торгу зі США щодо України.
Саме тому Москва намагається активніше долучитися до переговорів щодо Ірану. Однак її головна мета може полягати не стільки у врегулюванні конфлікту, скільки в затягуванні часу.
Адже стабілізація ситуації навколо Ірану може призвести до зниження світових цін на нафту, що невигідно Росії. У цьому контексті важливо також стежити за формуванням нового уряду Ізраїлю.
Ще одна проблема Кремля – хибне уявлення про позицію США та Китаю.
Путін, схоже, переконаний, що Вашингтон і Пекін готові миритися з його методами тиску на Європу.
І США, і Китай справді можуть бути зацікавлені в економічно та політично слабшій Європі. Але їм потрібен Євросоюз, із яким можна торгувати та заробляти.
Путін же намагається одночасно досягти двох протилежних цілей: отримувати економічну вигоду від ЄС і водночас послаблювати або навіть руйнувати його.
Це можна пояснювати бажанням підвищити ставки перед переговорами. Однак вимоги Кремля повернути НАТО до кордонів 1990-х років залишаються неприйнятними для західних країн.
Водночас не варто виключати, що європейські держави все ж вестимуть переговори з Росією. У Європі вже замислюються над тим, як виходити з нинішньої ситуації, і питання можливого послаблення санкцій у тому чи іншому форматі також може опинитися на столі переговорів.
Головний розрахунок Путіна – слабкість Європи.
Кремль виходить із припущення, що європейські країни не зможуть організувати серйозний спротив його ініціативам.
Фактично останні пʼять років російська стратегія спирається на переконання, що Москва може діяти майже безкарно. А якщо стикається з опором, то просто бере паузу й чекає, поки обставини зміняться на її користь.
Однак така стратегія не враховує багатьох чинників, які можуть вплинути на подальший розвиток подій.
Тому, хоча зараз Путін і розраховує на переговори навесні, реальна ситуація може внести суттєві корективи в плани Кремля.
- Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за правдивість інформації.
- Редакція prm.ua може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
- Власником вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
